1 Миру - бути!
Безжалісні ночі і дні:
Лунали там крики дівочі,
Будинки були у вогні.
Лунали вони, не вгавали...
Прийшовши на чийсь огород,
Фашисти щось довго шукали.
Злякався увесь наш народ!
Недобре щось думали німці,
Це видно було ще з початку...
Аж раптом якісь українці
Пішли уперед по порядку.
Усі їм кричали: "Не йдіть!
Згадайте дітей та жінок!"
А вони їм на те: "Ви живіть!
Хай життя вам більший дасть строк!"
Лиш вийшли на фронт німців тих,
Перелізли колючу огорожу,
Як кулі засвистіли повз них,
Убиваючи німецьку сторожу.
...В тій битві фашисти здалися, -
Утрати зазнали тяжкої.
Ватажку хтось сказав: "Помолися,
Тоді переможеш у бою".
Тим часом, як німець молився,
Усе його військо гуляло:
"Та ті українці здалися! -
Таке уже, ніби, бувало!"
Зненацька "підрізав" фашистів
Тоді український наш полк.
Німець не любить "туристів",
Бо козак наш в бою, наче вовк.
Попри наші усі перемоги
Все одно цю війну не люблю.
Хочу я, щоб козацькі пороги
Були в радості та без жалю,
Щоби діти ходили полями,
Не боялись нікого навкруг,
Щоби чайки літали морями
Знаючи, що є лише друг.
Я не хочу, щоб наші нащадки
Знали жах на ім'я "війна",
Щоби діти не мали гадки,
Що війна в нас була не одна!
19.01.11
Свидетельство о публикации №113122905243