Але чомусь так тягне посидіти...
не на одинці, а самим і з собою
На думці самі лиш ноти...
та пальці не грають ніяку мелодію.
Ввечері затишно,
за чашкою чаю, з м'ятою...
З газетою цілою,
або шматками м'ятою...
Рваною думкою зхопилося з уст: Дякую.
І задурманеним голосом прошепотіти...
:"Коханий мій."
А він десь далеко і не знає про мрії, й рани... її.
І якійсь іншій говорить компліменти...
Такі блін композиційні та філософські оці сентименти.
Сенти-Менти
© Copyright: Ирина Росстикс, 2013
Свидетельство о публикации №113122707265
Свидетельство о публикации №113122707265
Рецензии