Запечена кров на губах

Вишня. Вечір
Та хворий рум'янець
Розриває з самої середини.
Тіні з червоним відтінком
Рушають у танец.
Під курком...
Рукою тремтячою зведеним.

Я цілую твою революцію,
У запечену кров на губах.
Я співаю у вухо їй
Про кохання і проституцію,
Про життя їй співаю і прах.

Я вона лиш кричить голосно.
Кидається на шию. Ридає.
Я співаю їй,
Гладжу розпатлані коси.
Я співаю їй.
І вона засинає.

Засинає вона і шепоче:
"Забери. Забери від мене
Криваві, холодні ночі;
Забери мене з цієї сцени.

Сховай мене, та подалі.
Від людей, від жорстокості й болю.
Разом з хрестом, на якому мене розіп'яли.
Разом з душею.
Віддай полю.

Вкрий мене колосом.
Вмий хмарою.
Я не хочу бути жорстокою.
Я не хочу бути кривавою!

Залиши мене.
Оточи лиш колоссям та небом,
Поцілуй серце нестримне
І зламану душу, помножену
На зламані ребра.

Поцілуй востаннє.
Запечену кров на губах.
Я закрию очі,
Немов би віконні ставні.
А ти підеш.
Швидко. По жовтих полях.

Колос. Вечір
Та хворий рум'янець
Обійняв замріяний обрій.

Я - не революція.
Я - самозванець.
Пасинок політичних характерів,
Народжений заради крові і болю."