Зупиняється час на якусь коротесеньку мить,
І змітає все псевдо-важливе у прірву минулого...
Так хотіла сказати тобі, але голос тремтить...
Чом той час так нестримно-шалено у безвість біжить?
Чи то просто без опору в твоїх очах потонула я...
Чуєш, я не рахую. Уже не рахую, ні
Кількість чистих світанків на довгій дорозі до неба...
Просто знову між нами стіною стоять дощі...
Опадають з листками ненаписані ще вірші...
От би тільки до неба довше було, ніж до тебе...
Зупиняється час на якусь коротесеньку мить
І стікає моїми сльозами у твої долоні...
Ти не бійся за мене, мені вже давно не болить...
Краще хай від любові до тебе все серце згорить!
Це не сльози... То просто цей дощ так незвично-солоний...
10.09.2013
***
© Copyright: Наталья Сидорак, 2013
Свидетельство о публикации №113122600169
Свидетельство о публикации №113122600169
Рецензии