***
Завжди згадую її,
Як окисом водню, наче
Пам'яттю обробляю дні.
Дивне знайомство, почала зі мною жити
на весні.
Та дивувала мене, навіть увісні.
Малювала на стінах в мене на кухні,
Тим самим малюючи, у моїй голові на
пам'ять, свій портрет.
Розмовляла зі мною ніби з котом,
залишаючись тет-а-тет.
Пила кисле сухе червоне вино,
Натягувала штори завжди повністю,
так, що не видно зовсім вікна.
Наче ми самі у кімнаті зі своєю
свідомістю,
Наче світу, окрім кімнати і не було.
Часто співала вранці,
Коли готувала сніданок та трав'яний
чай,
який невідомо звідки приносила,
Ще танцювала дивні танці,
Потім будила мене з ним, та щось казала про кайф,
та долю, яка звела у дивні
відносини.
Витрачала, на диво, для дівчини,
Хвилин п'ятнадцять на все у ванній,
Коли виходила, завжди намагалась
намочити мене волоссям.
Її розповіді про відчима та малювання,
І досі у мене в голові їх відголосся...
В деталях пам'ятаю те татуювання,
Яке вона так хотіла.
Цікаво, чи вона його таки зробила?
В неї вже було три, але це було особливе,
Яке вона сама довго малювала,
Дивний та цікавий сенс у нього вона
вклала...
Та, нажаль, її постійно кудись тягнуло,
Не могла залишатись на місці.
Поїхала за кордон одного разу в кінці
літа, та без жодної вісті,
Чотири роки минуло...
Свидетельство о публикации №113122611169