Згорало сонце в купі сірих хмар,
Вологий вечір пах серпневим літом,
І поміж цих багряно-сизих чар
Зітліла вщент найкраща днина в світі...
В ній було так спокійно поміж трав, -
Хотілось жити, дихати й сміятись...
Там вітер ніжно-лагідно шептав
Мені на вушко місячну сонату.
А сонце гріло, мов в останній раз...
І раптом ніжно обійняв за плечі,
Спинивши подих, рух і навіть час,
Укутавши теплом, дбайливо вечір.
І ми сиділи з ним, такі близькі,
Немов коханці, прямо серед літа,
Й дивились, як на другому кінці
Небес згорала краща днина літа...
09.08.2013
Згорало сонце...
© Copyright: Наталья Сидорак, 2013
Свидетельство о публикации №113122511080
Свидетельство о публикации №113122511080
Рецензии
