розгойдалися словами груди

міста розкалюжена печаль
прокажене вулиці обличчя
все чого мені сьогодні жаль
згуснуло між гландами у відчай

там на волосиночці вірша
розгойдалися словами груди
не забувся сон про що віщав
і обачливо подався люди

де поділась виразність очей
стриманість усмішки неземної
ніжність нерозділена а ще
небо голосисте наді мною

де мої ви ластівки ідей
бузьки сліз і яструби тривоги
сніг отелебачено іде
і плете антенами дороги

хай безвітря — слабість прапорів
в мілководді водяться пустелі
палубу покинули щурі
луснула мов булька стуми стеля

в срібнім сяйві манівців чота
ніби кров у капілярах Нілу
простір осідлала висота
і думки мої відкрижаніли

то вони вкладаються в п’ястук
зібрані на свято чи на страту
бо із кожним подихом росту
всім чим доведеться зігрівати

прихистки промоклих янголят
міцно пущене коріння пісні
душі що майданами стоять
надихаючи любов’ю дійсність

темне царство непочатих справ
вижену з вином з артерій сонних
з лісом рук і горе не гора
і закон тріщить по рубікону

24 Грудня 2013