Тобі...
Я торкалась устами мрій за далеким обрієм,
Незважаючи на мереживо із туманів.
Загадковість твоїх очей - мов солодкий опіум...
Я вдихала, неначе тебе, запах чорних тюльпанів...
Я не знаю, навіщо чорні. Переплетені з настроєм.
Ні, не смутку, а радше любові із терпким присмаком...
Одинокий місяць здавався мені алебастровим,
Коли небо нічне невпинно кромсали блискавки...
А на серці дощить і дощить вже дедалі з півроку...
Від безсилля тільки сильніше стискаю долоні,
І рахую, щодня рахую до тебе кроки,
Безкінечно вдивляючись в очі небес бездонні.
Може, з іншого краю планети, посеред ночі,
Ти шукатимеш образ мій між зіркових іскорок...
І можливо в цю мить ми дивились взаємно в очі
У нічному небі серед спалахів літніх блискавок...
***
© Copyright: Наталья Сидорак, 2013
Свидетельство о публикации №113122406675
Свидетельство о публикации №113122406675
Рецензии
