А зірки падали з неба просто під ноги,
Вистилаючи шлях переливом своїх мерехтінь...
Ми ловили їх жменями, ігноруючи перестороги,
Наповняючи душі сяйвом від їхніх світінь.
В твоїх карих очах, так схожих на темне небо,
Я втопаю щомиті... Душа, мов струна, бринить...
Ти зі мною замри... Говорити нічого не треба.
Не тривож цю прекрасну, таку безкінечну мить...
І, завмерши в обіймах, такі бездиханні й безмовні,
Ми зіллємось зі світом, повним розбитих мрій...
І ми станемо вільні, відкинувши безумовність,
У польоті на крилах наших палких надій...
11.06.2013
А зiрки падали з неба просто пiд ноги...
© Copyright: Наталья Сидорак, 2013
Свидетельство о публикации №113122406592
Свидетельство о публикации №113122406592
Рецензии