***

                Никто не жил в прошлом,
                никому не придется жить в будущем, -
                настоящее и есть форма жизни.
                Артур Шопенгауэр


Ти вже знаєш про її наближення...
Легенький укол в саме серце -
Як сигнал про те,
Що зараз тебе накриє шалена хвиля болю...
Це завжди так...
(Не дихати, не дихати! Завмерти і не дихати!)
І ти ціпенієш від страху,
Ковтаєш міліграмами повітря
(Тільки б не більше - не можна!)
І чекаєш...
 
Серце стискає чиясь залізна рука,
Перекриваючи клапани
І зупиняючи відтік крові...
І ти покірно чекаєш,
Поки вона його відпустить...
(Тільки б не дихати...)
І кожен раз з високовольтними імпульсами болю
мозок пронизує думка:
"Невже це кінець і все, що від тебе залишиться -
Незакінчені картини і списані сторінки щоденника?"
І ти чекаєш... чекаєш... чекаєш...
 
Чорно-жовті плями в очах починають зникати,
І ти шалено, кусками, починаєш ковтати кисень,
Вслухаючись в єдиний звук -
Тук-тук, тук-тук...
І розумієш, що сьогодні виграв ще трохи часу.
До наступної битви...

04.06.2013