Опадають у пам'ять уперто сніги,
Замітає майбутнє брутально снігами.
І стежини до тебе у тьмі не знайти.
І шукати до інших мені не цікаво.
Не читаю, і ліра – зітліла, німа.
У мені, чи у небі мовчання причина.
І у залі погаслій Пегаса нема,
І зима з усіма музами розлучила.
Не дави, зимонька, муками, а дивуй,
Заміни себе злу на усміхнену, світлу.
А не то я у савані сивому зникну.
І почула зима: душу має живу,
І дарує мені райдужне рандеву
У сіянні весняно-весільному снігу.
Радужне рандеву – наяву, не у сні,
На землі, у душі сяєво, як у небі.
І сіяє усмішками ніжними сніг.
Небеса принесли пелюстки яблуневі.
І я знову кохаю тебе і … усіх,
Та зорею тебе помістив я у небі.
Опадає на серце не брилами сніг,
А – ласкаві, п’янкі пелюстки яблуневі!
23.12.2013
I брили стали крилами
© Copyright: Игорь Герасименко Кременчугский, 2013
Свидетельство о публикации №113122404190
Свидетельство о публикации №113122404190
Рецензии
Все було б так чудово і романтично, якби не оце "...і усіх..."!
Нила Волкова 27.12.2013 19:47 • Заявить о нарушении
Нила Волкова 27.12.2013 19:47 • Заявить о нарушении