не вистачає душі,
я, напевно, чиясь адаптація.
Закликавши знов, повертають в минуле - шукати ключі
і знаєш, ти точно мав рацію.
я вже вкотре босоніж по лезу іду вночі.
В незнайомців в очах шукаю не згадане море,
Про яке так часто читаю горе - поеми
І наскрізь легені ламає залізний вітер,
...який гуляє по кожного місту алеї.
Він сьогодні зміниться і обніме за плечі,
щоб вночі знов прийти вбивцею - ураганом.
І так випадково, наче знов настав вечір.
Він з пляшкою віскі і новим горе- романом,
прийде, так тихо мене торкнеться,
і сяде на край дивану.
Скажи, а лікується пам'ять новим знайомим?
Що так повільно, та сильно стирає чужого з душі
Я втопила тебе в очах незнайомців, у морі!
І не повернусь я більше шукати в минуле ключі.
***
© Copyright: Натали Диар, 2013
Свидетельство о публикации №113122410845
Свидетельство о публикации №113122410845
Рецензии