чуєш, як розбивається час
на крихти маленьких милозвучних скелець.
А ти мені дана на смак
чудодійних сонливих прерій.
Не тривога в мені по тобі,
а питання - куди зайшли.
І здається, інколи, що життя то дорога в небо,
і здається, інколи,що і долі вступати треба.
Не вступаючи їй ні в дні
я ламаю дорогу в небо.
Чуєш, як розбивається час
ти як мить білосніжних прерій.
Може я їх і бачу в сні,
але ж долю ламати треба.
***
© Copyright: Зоряна Русова, 2013
Свидетельство о публикации №113122306513
Свидетельство о публикации №113122306513
Рецензии