Зуміти б вчасно зупинитись,
Без жалю викреслити все,
Що ноту болю принесе,
А не до смерті тим давитись.
І крок за кроком, хоч повільно,
Та маю зрозуміти я
Що ж кинути до полум’я
Щоб знищити цю божевільню
Бо так вже неможливо бути,
Тому що вже зриває дах…
Я – королева у невдах,
Бо не змогла цього позбутись
Я мала би давно спинитись
І вже покласти цьому край
Та залишаю це – нехай!
Я майже люблю цим давитись…
18. 11. 2013
© Copyright: Лера Паценкер, 2013
Свидетельство о публикации №113122200319
Свидетельство о публикации №113122200319
Рецензии