Корабель блазнiв. Дiя XIII

Видіння  Ієроніма Босха

ДІЯ ТРИНАДЦЯТА 
 
Острів блаженства   

Блаженні ті, кому вдалося,
Хоч крихту щастя зберегти,
До берегів цих догребти,
Із тих, про кого вище йшлося!

Блаженні ті, кому не спало
Знайти в собі таких провин,
Щоб поміж хвиль дійти глибин,
Де їх би море поховало!

Блаженні ті, кому невдовзі,
Ввійти прийдеться у цей сад,
Тай повернутися назад,
Себе не втративши назовсім!

Але блаженні з над усіх,
Кому серед людської люті,
У болістях, нещасті, скруті,
В легенях не бракує – сміх!..

Найперше острів намалюю,
Той клаптик, що збагнув мені,
Привидітись десь уві сні,
Коли я всесвітом мандрую.
 
Він дійсно став так до вподоби,
Моїм вибагливим очам,
Своєю пишністю, хоч там
Зводи палацами – оздоби.

Та ось, чомусь тубільці ті,
Що його мали за вітчизну,
Не знали думку і приблизну,
Собі це мати на меті.

До них не часто добирались,
З завзятим поглядом таким
Перебудовувати дім,
Де звички з роду не мінялись. 

Що за людська о ця потреба,
Постійно пхатися туди,
Завжди шукаючи біди,
На рівнім місці, просто неба?

Чому це звісний гуманізм,
Якого й нам не вистачає,
Неспинно нас самих тручає,
Комусь явити – егоїзм! 

Так ніби ми, лише і здатні,
Невігласів о тих навчити,
Як треба їм у світі жити,
Ладнати справи їх приватні.

Хоча самі ми не тямущі,
І бозна-де готові плисти,
Аби куток знайшовся б чистий,
Де залишились райські кущі.

Отож, біблійський змію, де там,
Тобі тепер зрівнятись з нами –
Професорами, докторами,
Що з катедри речуть студентам!

Не маєш тих габілітацій13,
Яких отримали ми нині,
Лише з самітників в пустині,
Зірвати міг би ти – овацій.

Ми всі дотепні так до біса,
В оману ввести, спокушати,
Що вже від розуму кульгати,
Почали як отой гульвіса!

Тож ніби з сказу чи шаленства,
Мої герої з цього твору,
Лиш вгледівши у полі зору,
На острів кинулись блаженства…



13. Габілітація – складання іспиту, що дає право викладати в університеті.