Нема вiчного нiчого

Морозний вітер. Де?
Так ось ж він, за вікном.
Гойдає потемніли вже листочки,
Чекаючи моменту їх злиття
У  темний вихор танцю над землею,
Де зможуть красуватися й кружляти.
Всього на мить.
На ту тривку хвилину,
Їм буде знов дано останній шанс,
Щоб показати знову всю
Їх швидкоплинну й промайнувши вже красу.

На зміну їм, вже от-от будуть падати нові.
Та не листочки. Ні.
Тонкі, такі тендітні,  і зовсім крихітні
зимові непомітні чарівниці.
Це буде їхня черга вже кружляти.
І красуватися новою, лише здобутою красою.

Та навіть їх танок той не навіки. 
І їхня черга зовсім скоро вже пройде.
На зміну прийде інше щось, ймовірно.
Адже відомо всім, що вічно немає.
На все, нам виділено час.
Комусь його замало, а для чогось й забагато.
Та все ж, ми маємо радіти тому,
Що він, той швидкоплинний час, нам даний,
Хоч і не на довго.
І треба цінувати все,  допоки воно є.
Бо завтра – його може вже не бути.

Тож прошу Вас: Навчіться цінувати,
отой зрадливий, швидкоплинний час.