Дзеркала

Не зарікайся не від чого:
Ні від суми, ні від тюрми.
Ні від хвороби, ні – дороги,
Від сяйва Сонця, від пітьми.


Не зарікайся від любові
І від непроханих дітей.
Все посилається нам
Богом,
Усе приймаймо,
як гостей,


В життя своє,
Адже й самі ми –
 гості
У цім житті,
на цій землі.
Настане час –
у високості
Розтанем,
як пташки малі.


Коли своє тут відспіваєм,
Нам скажуть:
- Вже, уже пора.
А поки тут іще літаєм –
Не зарікаймося,
бува,


Від того, що життя приносить:
Тому ж у ньому все і є –
Хорошого й лихого досить, -
Що плине це життя
живе.


Не зарікайся
від себе:
У нас – і небо,
і пітьма.
Що нам узнати
краще треба,
Ніж ти, людино,
ти сама?


І якщо ми
подоба Божа,
Якщо творіння ми
Його,
То тільки через себе
можем
Узнати Бога ми свого.


Чи не тому –
Богів багато
Створило людство
за віки?
Це дзеркала:
В одному –
свято
Душі,
А в іншому –
мішки.


У тому –
небо,
сонце, зорі,
Тут –
подвиг,
злочин і вина.
Стоїть людина,
Дивиться
в дзеркала:
В одних
сам Бог,
У інших –
Сатана.