Життэвий шлях

Неймовірний життєвий шлях,
Повільно заплющую очі...
Малює пам'ять малиновий дах,
ГолубИ між собою воркочуть.

Стежина стрічкОю до річки
Оповита нектаром тим'яна,
Вже п'Яти лоскоче травичка,
Вітають гілками бур'яни.

Як сумно співає камиш,
Вітер на вушко шепоче,
Лагідно так - чом не спиш?
Заглядає у очі дівочі.

Заплескалася риба в відрі
Сідого сусіда, Івана,
За для втіхи майстри-дударі
Загоють душевні рани.

Збігаю вмить з кургану,як стріла
Розправлю руки,мов пташина-крила.
Загребу водички з джерела,
Пирну у степ,до болю рідну й милу.

Хвилюється колосся золоте,
Землі дитятко саме найдорожче,
А поряд мальва,наче дзвоником, цвіте
І хочеться волати,дякую Вам, ОТЧЕ.

Посміхнуся сонцю, небесам,
Повернусь з дитинства неохоче...
Прикрию знову очі і вже там,
А тато казку про Телесика шепоче.

Та доля має свій для мене шлях,
Про милий край й слухати не хоче...
Пробачте голуби,малиновий мій дах,
Що приіжджаю не тоді, коли я хочу.

Але у серці лишилось назавжди
Стежинка, річка й коники стрекочуть,
Подумки частіше вертаюся туди,
Руки рідної землі торкнутись хочуть.