Сказка о подснежниках. укр

Казка про підсніжники.

Не залюблена, не зманіжена,
Ти поволі ішла в ліс засніжений.
Павутинкою на волоссі – сніг,
А підсніжники – де шукати їх?
Ох, невчасно ти, в зиму лютую,
За коханням – як за спокутою.
Серце мерзлою стане брилою.
Не знайдеш ні тепла, ні милого…

Сіроманці вже переможно
Виють близько. А ти здорожилась,
Ти зневірилась, впала на бігу,
Бо нема ніде квітів у снігу…
На вустах прощання – молитвою…
Раптом – гостро, неначе бритвою,
Промінь – сяянням між завій.
Відмела долонькою сніг із вій –

Справді! Вогник! Багаття отам ясне!
Не згасай, кохання! Рятуй мене!
Із останніх сил – по корі дерев
Не згасай єси, порятуй мене!
- Добрі люди, я може невчасно?
Порятуйте! Багаття загасло,
Зник коханий мій, на мою біду,
Повернеться лиш, як квіток знайду…

- Не бувати грибів без осені,
Полуниць на снігу ще й досі нема,
Шкода душу твою диво-ніжну,
Та не час в Новий рік підсніжникам…
Ось, отримай карету із кучером,
Шубу, сукню, нову обручку,
Скриню з диво-добром. Не вагайся!
Знайдеш іншого. Повертайся!

-Красно дякую. Та не можу я...
Я без нього – як кінь стриножений,
Стала привидом, сірим маревом…
Не літається понад хмарами…
…Та й сповзла поволі по стовбуру…
Сниться їй місяць Травень за обрієм,
Світить сонечко ясно крізь гілля…
І в підсніжниках – вся навкруг земля!...

ПРОДОВЖЕННЯ від моєї читачки:

З крижаними на грудях кайданами,
Між майданами, океанами,
Розтривожений - розпорошений,
Не забув він її хорошую!

Серцеквітами пролісковими,
Сонцевіршами колисковими,
Він підхопить її під деревом,
Правий з лівим з’єднає берегом!

І ПРОДОВЖЕННЯ - від мене!!! Подарунок читачам!!!

Прокидайся, кохана, золотко,
Подивися – засяло сонечко!
А з-під снігу тоненькі паростки
Розбудили мене з ненависті,
З забуття, з небуття колишнього
Я прийшов – щоб отут залишитись.
Щоби серцем тебе зігріти.
І приніс тобі – білі квіти…