А жизнь идёт, и всё без корректур... Лина Костенко
И время мчится, как всегда, галопом.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
прошли века от Ноева потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
природы как убранство обновится.
Не устаёт лишь время. И сейчас –
пока мы живы – нужно торопиться,
чтоб доброе оставить по себе,
а мы – пустое, промелькнём, как тени,
лишь были б очи неба голубей
и землю вечно видели в цветенье.
И чтоб леса не вымерли, как тур,
и не иссякли чтоб слова, как руды.
Да, жизнь идёт, и всё без корректур,
и как напишешь, так оно и будет.
Не бойся, если огорчит строка,
прозрения не бойся – это лекарь,
не бойся правды, хоть она горька,
не бойся грустных дум, они как реки.
Судить о людях бойся свысока,
Тут если ошибёшься – то навеки.
Оригинал
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
На фото Лина Костенко.
Свидетельство о публикации №113121602416