Олесь Соловей. Лист до критика

Олесь Соловей
ЛИСТ ДО КРИТИКА


Мій критику любий, яка твоя роль!
Сказати хотілося б щиро,
Думками мені поділитись дозволь
Із тих, що товариш їм – ліра.

Для Вас дивна річ, що молодько, юнак,
Такий головус заповзятий,
Пегасові крила забрав цей дивак,
До річки звертається свято.

Де бачив він гори і кручі тут де?
Тут рівно – завади він бачить…
Невже серед юні багато людей
Такої бентежної вдачі?

Неправда! Байдужеє серце – гора,
Душа спорохнілая – круча.
Я власним пером відчайдухам пера
Дам відповідь гідну, жагучу.

Чи знаєте Ви, що поета рука
З рядків тих мережить узори?
І мовить живою до мене ріка,
Й співають мені ясні зорі?

І камінь сідий розуміє мене –
Казанням його я вчуваю.
Мій гість – журавель, він мій дім не мине,
І чар різнобарв’я я знаю.

Безмежно багата ти, земле моя,
Мене чим змогла – наділила,
Дала мені голос і лет солов’я,
Дала і Пегасові крила.

Я з ними здолаю завій сніговий,
І стріне весна мене мила,
Бо я – це є я, а не стовп верстовий,
Я – вільний поет, маю крила!


(переклад з білоруської – Любов Цай)

***

Оригінал:

Алесь Салавей (Альфрэд Радзюк)
Лыст да крытыка


Мой крытык каханы! Хацелася-б мне
Пагутарыць проста і шчыра,
Хацелася-б выказаць тое, што мкне
Ад думак, сябруючых зь лірай.

Зьдзівіліся Вы, што бязвусы юнак
Пэгаса пакрыўдзіў, палаяў,
Ягоныя крыльлі забраў... і – дзівак,
З ракой няжывой размаўляе!

Дзе ўгледзіў ен горы? І кручы стрэўдзе?
Тут роўнядзь, а ен – перашкоды...
Няўжо і запраўды ў юнацтве людзей
Бывае шмат гэткіх заўседы?

Няпраўда! Мне чэрствае сэрца – гара,
Душа спарахнелая – круча,
Я собскай асадкай, жыгалам пяра
Ім боль учыняцьму пякучы.

Ці ведама Вам, што паэты рука
З радкоў вытыкае узоры?
Са мной размаўляе ня толькі рака,
Ня толькі сьпяваюць мне зоры.

Мяне разумее на'т камень сівы,
А я – ўсе ягоныя казкі;
Лятаюць у госьці ка мне журавы,
Мне міла ўсьміхаюцца краскі.

Багатае Крыўі матуля-зямля
Мяне, чым змагла, надарыла:
Дала мне і голас і ўзьлёт салаўя,
Дала мне Пэгасавы крылы.

Я зь імі асілю завей сьнегавы
І буду днём весьнім сустрэты,
Бо я – гэта я, а ня слуп верставы,
Я вольны Пэгас, я – паэта!