це я, Iван... стою бiля Тараса!

Це я, Iван… стою бiля Тараса,
Мiй розум тьмарить лише один момент
З моєї примхи, не з веління часу,
Тому, що пам’ятник він, але ж я тут монумент!!!
Менi сам БОГ велiв отут стояти,
Як вартовому у тiнi КОБЗАРЯ…
Я радий що менi вдалось пропхатись
Й моя ж висока зiйде тут зоря.
Я тут у своїй величi блудую
В тенетах у фантазії й брехнi
Дерусь нагору та не вередую
В тiнi великих тепліше i менi.
На всіх начхати менi…, я тепер “ВЄЛIКIЙ”
Менi від того груди розпира
Хай я не БОГ та хай я “многоликій”
А я такий! Бо в вічність вже пора.
I хай базікають повіси та гультяї
Село мене кохає… то ж рідня,
Наснилось… мене знають вже в Китаї,
Що в пiднебесну був запрошений на днях.
Тепер я майже як великий МАО
Вельмишановний безподобний СУЙ ХУН ЧАЙ, 
Як Шива чи Конфуцiй…, я в системi ДАО…,
Так вiд того i марю по ночах.
Я – ВЕЛИЧ, Я – ВЕЛИКИЙ…, на брехнi…,
На душi дітям розсіваю зерня
Хай на надгробку викарбують i менi:
“Продерся до зірок по тернiях”.
13 . 12 . 11 р.  S.  V.