Серце моє, ти неначе здуріло,
Розум, ти втратив видіння своє.
Хтось у світанки раптово поцілив
Диким вогнем, що тепер не вгає.
Входить у вени і хочеться жити,
Хочеться щиро творити красу.
Взяти б проміння шаленої миті
І відродити замерзлу весну!
Що це зі мною? Невже я літаю?
Хтось обізве божевільним мене.
Та достеменно покрите літами
В думці завзяття до тебе жене.
Через вагання загострені терни,
Крізь недоладність заучених схем,
Бачу твій образ до краплі модерний,
Він омиває тендітним дощем.
Квітне душа, мов маленька дитина,
Дзвінко щебече про щось неземне.
Зрощена дивом у серці перлина,
Сяє любов’ю до тебе без меж.
18:15, 13.12.2013 рік.
Зображення: http://poznay.info/zhemchuzhina-sveta/
Перлина серця
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2013
Свидетельство о публикации №113121309208
Свидетельство о публикации №113121309208
Рецензии
Юра! А ведь жемчуг - это болезнь ракушки. Сперва попадает песчинка, она рвет тело перловицы, потом только все это облекается в перламутр. Как реакция на боль.
Я думаю: жемчуг сердца тоже рождается из житейской боли.
Так что "творити красу" не "хочется", а приходится.
Валерий Берсенев 03.02.2014 20:43 • Заявить о нарушении
Я думаю: жемчуг сердца тоже рождается из житейской боли.
Так что "творити красу" не "хочется", а приходится.
Валерий Берсенев 03.02.2014 20:43 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.