Как я писала стихи на ридний мови

ЯК Я ПИСАЛА ВІРШІ УКРАЇНСЬКОЮ

         *в названии пришлось написать по-русски - не сохраняется украинский шрифт.
         Кто знает, как на украинском сохранить название - подскажите.

Пишу віршІ… ні, мабуть, – вІрші…
Мені б пізнАння з мови ширші!
Чи пізнаннЯ? – такОж не знаю…
А, може: тАкож? – зволікаю…
ПрошУ: пораду, друже, дай!..
ПрошУ чи прОшу? – постривай…
НовИй… ні… нОвий! … Боже правий!
Чи зовсім кепські мої справи?
Що заподіяти, зробити,
Щоб думку тут не загубити:
Бо поки наголос шукала,
По словниках усіх блукала –
ЧарІвна  думка десь поділась…
Чи чарівнА? – знов засмутилась…
ПомИлку як не допустити?
Чи пОмилку? – Ой, що ж  вчинити,
Щоб цим  питанням володіти
І мову рідну не ганьбити!?

Вона ж жива!  М’яка, як глина.
Хто що не скаже – все поглине!
Хто став був, потоптавсь як слід –
На згадку залишив свій слід.
Що десь, колись булО ( чи бУло!),
То просторіччя не забуло.
Що іншомовне зачепило –
До мови гілку прищепило.
Коріння залишилось те,
Але на дереві цвіте
І вишня й яблуко і слива…
А мова ця така ж красива!
Наймилозвучніша у світі!
У кожнім слові, кожній миті,
То срібним дзвоником дзвенить,
То наче річенька дзюрчить,
То як сопілочка заграє,
То жалем вічним серце крає…

Ні! Щоб залИшилась вона
співучою, чудовою –
Писатиму, як Бог послав, –
близькоспорідненою мовою!

P. S:
В думці цій надію маю
(З чим себе і всіх вітаю!):
російськомовні поети, що є громадянами України, мене зрозуміють,
україномовні – пробачать,
а читачі…– насолоджуватимуться поезією за своїм уподобанням.