Слова - мов гомін сонячної днини,
Вечірня казка сонного фонтану,
Мов сонцем даний усміх довгожданий
У темряві самотньої хвилини.
Молитвою невинної дитини
Стобарвно квітнуть на устах коханих,
Мов оберемки стужених тюльпанів -
Сердечні, щирі й ніжні, мов перлини.
А скільки відняли ви ран і мук,
І скільки зламаних сердець скріпили!
Змертвілих душ ви скільки воскресили!..
Але - мовчім. То є безсилий звук...
Нехай вони самі до нас говорять -
Солодкі й щасні у хвилини горя.
Слова - мов гомiн сонячноi днини...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113121100716
Свидетельство о публикации №113121100716
Рецензии