Казка про маленьку Сн жинку

          Високо-високо в небі жила собі маленька біла Сніжинка. Зиму вона називала Матінкою, а Мороз тріскучий - Батечком.
         Більше за все на світі полюбляла ця Сніжинка дивитися вечорами вниз на землю:
- Ах! Якби я була великим і пухнастим Снігом, то вкрила б собою  і дерева, і дома
і доріжки в парку, і взагалі все-все навкруги. Уранці прокинулися б дітлахи, зраділи і
цілий день грали в сніжки, будували фортеці, каталися на лижах і санчатах. Вони б весело сміялися і усі були б щасливі, адже діти так люблять Сніг. Але я така маленька і непомітна, мені ніколи не зробити чогось великого і приємного для дітей.
           Так горювала малеча кожного вечора, дивлячись з вікна прекрасного крижаного замку.
           Але якось одного разу подув дуже сильний північний вітер, Сніжинка не втрималася і впала прямо на землю. Як же вона здивувалася, коли побачила, що поряд з нею, щільно стоять один до одного і міцно тримаються за руки такі ж маленькі снежиночки, як вона сама!
- Так от воно що!!! Я з висоти думала, що Сніг - це один величезний пухнастий килим, а виявилось, що це просто мільярди моїх подружок міцно тримаються за руки!
- Давай руку! - сказали вони їй. І Сніжинка з гордістю вступила у їхні ряди.
           Ось так здійснилася мрія однієї маленької Сніжинки - вона стала частиною великого пухнастого Снігу і подарувала дітям новорічну радість.



Сказка о маленькой Снежинке

         Высоко-высоко в небе жила-была маленькая белая Снежинка. Зиму она называла Матушкой, а Мороз трескучий – Батюшкой.
            Больше всего на свете любила эта Снежинка смотреть по вечерам вниз на землю:
- Ах! Если бы я была большим и пушистым Снегом, то укрыла бы собой все внизу: и деревья, и дома,
и дорожки в парке, и вообще все-все  вокруг. Утром проснулись бы ребятишки, обрадовались и  целый день  играли в снежки, строили крепости, катались на лыжах и санках. Они бы весело смеялись и все были бы счастливы, ведь дети так любят Снег. Но я такая маленькая и незаметная и мне никогда не обрадовать детей.
             Так горевала малышка каждый вечер, глядя из окна  прекрасного ледяного замка.
             Но вот однажды подул очень сильный северный ветер,  Снежинка не удержалась и упала прямо на землю. Как  же она удивилась, когда увидела, что рядом с  ней, плотно стоят друг к другу   и   крепко держатся за руки такие же маленькие снежиночки, как она сама!
- Так вот оно что!!! Я  с высоты думала,  что Большой Снег – это один огромны пушистый ковер,
а  оказалось, что это просто миллиарды моих подружек крепко держаться за руки!
- Давай руку! – сказали они ей. И  Снежинка с гордостью вступила в их ряды.
              Вот так  сбылась мечта одной маленькой Снежинки. Она стала частью большого пушистого Снега и подарила детям новогоднюю радость.


Рецензии