«Дві струни»
Дві струни, як дві сестри,
Грають солодку мелодію свою.
Вона п’янка, як той нектар,
Заводить у легкий дурман.
Та що ж буде, як розділить їх життя,
Не буде більше пісня литись.
А буде вже звучати плач,
Самотніх струн, що грають,
На звалищі покинутих образливих фраз.
От ті слова, що говорили ми,
Які звучать, як прощання.
На тлі плачу, лунає спів.
А може біль, що б’є, як грім.
Тож нехай лунає спів,
Можливо він приносить біль,
Та все ж це дасть можливість нам,
Все пам’ятати і ближнього не забувати.
***
© Copyright: Каталина Нижас, 2013
Свидетельство о публикации №113120900740
Свидетельство о публикации №113120900740
Рецензии