Так хочеться жити, ідучи стежками,
Якими колись тебе мати вела.
Так хочеться жити, коли бачиш сонце,
Його промені, відблиск та подих тепла.
Так хочеться жити, коли чуєш голос,
Який викликає тебе із пітьми,
Коли бачиш друзів, отих, із дитинства,
Яких ти любила, як бУли дітьми.
Коли бачиш все те, від чого із серця
Незрілий промінчик тепла виграє.
Ти зможег відчути його, ти побачиш,
Як життя все іде, як воно не стає.
Воно змінює напрям, міня світлофори,
Та шлях все один - від землі до небес.
Який ти б не був, здоровий чи хворий,
Завжди дивишся в небо і чекаєш чудес.
Все чекаєш чогось неземного. Кожен з
нас
Щось для себе у Бога прохав,
Про щось мріяв, на щось сподівався,
Бо кожен із нас хоч раз, та кохав...
Так, все, що зосталось у нашому світі,
Це завжди надіятись, вірить, любити,
Побачити небо, усе зрозуміти,
Бо кожному з нас так хочеться жити...
Так хочеться жити
© Copyright: Ана Аццкая, 2013
Свидетельство о публикации №113120904329
Свидетельство о публикации №113120904329
Рецензии