Огни Самайна. Из Шона Маклеха...

Ш О Н  М А К Л Е Х

ВОГНI САМАЙНУ (http://www.stihi.ru/2012/10/01/9986)


                «То винні жінки, що розбиваються щити мужів,
                І вони йдуть на битву один супроти одного.
                То винні жінки, що чоловіки творять безглуздя,
                Руйнують те, що не складеться знову,
                Нищать те, чого не повернути…»
                (Скелла «Бенкет Брікріу»)

Ніч самайну.* Я знову літаю
Над дахами іржавими міста старого
І сивого як море пророцтва.
Коли місяць сумним котом
Зазирає у вікна вдовиць
З чорними кучерями фатуму
Та чорною білизною самотності
Я літаю разом з птахами тиші,
Що сідають на дроти спогадів
І розмов пошепки
На закіптюжених кухнях
І дивляться, як крутиться колесо часу
У нічних таксі літописів
І хронік прадавніх забутих битв
Скотарів нескінченних степів.
Я кличу білого пса і ще білішого коня
Пасти табуни моїх снів
І стада кольорових ілюзій
Людей, що не сплять у ніч одкровення
І дрімають під хризантемами клумб,
Які розбив і доглянув бородатий двірник
На ім’я Лір.
Я літаю, літаю, літаю…

Примітки:
Самайн – свято стародавніх ірландців. Святкувалося, коли надходив час пастухам гнати свої стада з літніх пасовиськ на зимові стійбища (переважно 1 листопада). Одне з найбільш шанованих та бучних свят у давній поганській Ірландії.




                «То виноваты женщины, что разбиваются щиты мужей,
                И они идут на битву друг против друга.
                То виноваты женщины, что мужчины творят глупости,
                Разрушают то, что не сложится снова,
                Уничтожают то, чего не вернуть...»
                (Скелла «Пир Брикриу»)


Ночь Самайна.* Я снова летаю
В старом городе - выше, чем ржавые крыши...
И седых, как море, пророчеств
Выше...
Когда месяц котом
По окошкам, грустный, гуляет,
Освещая чёрные кудри вдов,
Их судеб одиночество с чёрным бельём,
Я летаю...
С их птицами тишины
Я сижу на памяти проводах
С шепотками бесед
В закопчённых вдовьих углах,
И смотрю , как крутится времени обод
В ночных летописях-такси -
Древних забытых сражений  хроник
Скотоводов бескрайней степи.
И я белого пса зову,
Коня, что ещё белей,
Табуны моих снов пасти
И стада разноцветных иллюзий -
Людей,
Что не спят в ночи откровенья ,
Дремлют в клумбах под хризантемами ,
Их бородатый дворник разбил -
С именем Лир-
И охраняет...
Я ж летаю, летаю, летаю...

Примечания:
Самайн - праздник древних ирландцев. Праздновался, когда наступало время пастухам гнать свои стада с летних пастбищ на зимние стойбища (преимущественно 1 ноября). Один из наиболее уважаемых и шумных праздников в древней языческой Ирландии.

-------------