Что напомнил мне снег...

              *    *    *

                О милый мой...
                Твоим сединам как пристанет Корона!..
                (А.С.Пушкин «Полтава»)


Что напомнил мне снег этот
чистый
искристый такой
что долго смотреть нет мочи
от белизны его
светлеют не только ночи
но на душе
трепетно
и светло
как тогда…
И опять
ниоткуда
и в никуда
будто бы время вспять
воспоминаний чреда…
вот робко касаюсь впервые 
седин белоснежного чуда
прильнула щекой
как девочка -
и будь что будет! -
по телу волнения полозом
от счастья катятся слезы
замираю от твоего голоса
не страшны уже
злые морозы
на капризы
причуды мои
улыбнешься
спокойно и нелукаво…
Так спокойно лишь падает снег
и покрывает
щедро и величаво
людей и деревья
дорогу
дворец и убогую хижину
ибо знает
что наступит весна
что все
мимолетно…
А я…
не думала
что без тебя выживу…
Так давно
и со мной ли 
все это было
уже не понять
воспоминания
или мечта
прикоснуться еще раз
обнять ...
Эх, знать бы заранее…
Но
на ветрах
душа онемела
замерла в ожидании
не тревожат давно уже
муки сомнений
страх ...
поднимаю лицо к небу
снежинки
с грустью венчальной
тихо
ложатся на косы
и тают в моих глазах ...




    
       *     *     *

                О милий мій...
                До сивини твоєї як пасуватиме Корона!..
                (А.С.Пушкин «Полтава»)

Щось нагадує сніг цей
чистий
і білий такий
що засліплює очі
від нього світлішають
не тільки ночі
але й на душі
стає світло і трепетно
наче тоді…
Так
саме тоді
коли вперше
торкнулась несміло
сивини 
білосніжного дива
не боячись поголосу
притулилась щокою
неначе дівчатко
завмирала від твого голосу
щаслива
і впевнена
що зрозумієш завжди
витреш сльози
зігрієш
у найлютіші морози
на примхи
й дивацтва
лиш усміхнешся
зі спокоєм мудрим
і звичним…
З таким спокоєм падає сніг
і покриває
щедро й велично
людей і дерева
дорогу
палац і убогу хижу
бо знає
що прийде весна
що все
навдивовижу
швидкоплинне у цьому світі…
Ти також це знав…
О, думки розмаїті
сумні лелеки
часом вже й не збагнути
спогад далекий
на крилах широких
чи мрія
ще раз доторкнутись
відчути…
Але
на вітровіях 
душа заніміла
застигла в чеканні
байдужі давно вже
бажання сумніви страх…
піднімаю обличчя вгору
сніжинки
зі смутком  вінчальним
тихо
вкривають коси
і тануть в моїх очах…




          04.11.2013                Galicia