Прикриваючи пристрастями повіки,
Раптом відкриваєш третє око,
Бачиш, як дитина-душа
Бавиться серцем над прірвою
У місячному сяйві.
Піднеси руки до неба.
Зорі тихенько зблискують в краплях,
То роса від висохлих сліз.
Надто довгим був день
І правда заснула.
Кожному своя правда,
“І щоб ніхто не залишився обділеним”.
- Люби мене!
Боже,
як я молю ії,
Свою вічно останню надію.
Може тому і палаю пристрасно.
Темрява спиняється на межі світла.
Метелик ворушить
обгорілими крильцями,
Ще один твій непоправний
мимовільний гріх…
Прикриваючи пристрастями повiки...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113120608371
Свидетельство о публикации №113120608371
Рецензии