Дивишся на небо і плачеш.
Остання печаль твоя полетіла
На білій хмарині.
Залишився сірий пісок, що роз’їдає очі
Пекучим відчаєм.
Залишилася дзвінка тиша.
В яку з вечірніми присмерками
Залітає сухий вітер.
Ти ковтаєш біль і вперто
Витираєш в пам’яті все,
Що мало назву – самотність.
Літо загорілось від блискавки
І всю ніч палає, розсипаючись
Іскрами та злегка потріскуючими гілками.
А ти все дивишся, дивишся,
Потроху кам’яніючи.
Твої зелено-сірі очі кінець-кінцем
Стануть тьмяно-поблискуючими смарагдами…
Смарагдами так люблять милуватися красуні.
Дивишся на небо...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113120606967
Свидетельство о публикации №113120606967
Рецензии