Від вогню до вогню,
Крізь палання далеких пожарищ,
Темним світом бредуть
Юрби грішних, загублених душ.
Там майбутнє своє
Раптом з острахом, жахом побачиш,
І сльоза пробіжить,
Відблиск підлого саможалю.
Так зникає любов.
Так зникає остання надія.
Вітер зміниться знов,
По вершинам світів пробіжить.
Зблисне в небі зоря,
І душа раптом лишиться вільна…
Тихий шурхіт з небес,
То – твій сяючий ангел летить.
Пройдуть може віки,
Знов на світі ти просто людина.
Знов стражданням тебе
Піднімають і рвуть від землі.
Плач, кричи – та рости,
Над палаючим пеклом, невпинно,
І, всім серцем, - люби,
Поки дишеш, і поки летиш.
Вiд вогню до вогню...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113120606187
Свидетельство о публикации №113120606187
Рецензии