Ти - маленьке, знесилене щастя моє,
Тільки й лИшилось - карі вогонь-оченята,
Тулиш скарб наш безцінний
до повних грудей,
І підкочує щось, що не можна сказати.
- Я люблю вас, - та втратили вартість слова,
Що слова? Надто голосно можна злякати
Сонька-дрімка, що вже заколИсав тебе
І співа щось, бурмоче
в колисці дитяті.
Підожди вже. Он чується подих весни,
Будеш сонцю радіти і знову співати.
Ну а поки тихенько на хвильку засни,
Моя дівчинка смішна,
бадяка-маняка.
Ти - маленьке, знесилене щастя мое...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113120508833
Свидетельство о публикации №113120508833
Рецензии