Все пройде, все пролине, мов мить...

                *    *    *

Все пройде, все пролине, мов мить,
                мерехтінням осіннього листя.
Та душа все бентежно бринить
                про… колишнє.
Цілу ніч все блука, щось шука
                По далеких містах та дорогах,
Тихо квилить, чи може гука,
Та …. нікого.

                *     *     *

Безмежна  ніч.
Лиш  кличе  тихий  голос.
О,  як  зірки  мигтять,
                палахкотять !
Безмежний світ
                жаского жалю, болю…
Між синіх гір
                мала душа моя.
Дзюркоче сміх.
                У темряві розлита,
Холодна туга –
                тоскно по плечах,
Чи  може  крилах…
                – Де ж ти,
                де ж ти, вітре?
Пройми  цю  ніч  і  серце,
                їм – пора!

               *    *    *
Чого  бриниш  ти,  серце,
У снах  передранкових?
Нема  тобі, не  буде,
Не  знайдеться  спокою.
А  буде  гіркий  солод
Хмільних,  чаклунських  трунків,
Аж поки  знайде  доля
Смертельним поцілунком.
А  перший  трунок - вітер,
Що  кличе  за  собою,
А другий  трунок - вічність,
Крізь  мерехтіння  зорей,
А третій -  невимовність,
Двобій  із  власним  словом.
І  лиш  четвертий  зветься
Коханням  та любов'ю