Сон на очі спада.
Тихо зорі з покрову зникають,
Як в дитинстві мене називають,
Ніжно вітер цілує в уста.
Ця безмежная даль.
У безодню, як в море, пірнаю.
Чую, крила мене підіймають.
Чи високо не бачу нажаль.
Я напьюся її досхочу,
Наче з маминих теплих долоней.
Вже не зможуть вони охолонуть,
Бо до неї за сонцем лечу.
Сон
© Copyright: Надежда Сульжицка, 2013
Свидетельство о публикации №113120401286
Свидетельство о публикации №113120401286
Рецензии