447. Не надумана, мною не зречена...
Так чому ж ті похмурії дні...
Ти ж моєю бути нарЕчена...
А тепер те все наче вві сні.
Вже бродив з опівнОчі до ранку
хміль любові по ранній весні.
Ми блукали удвох до світанку,
ти належала тільки мені.
Віддавав під твій стан свої руки,
я тобі своє серце віддав.
Ненавистливі тіні розлуки
розблукались по інших світах.
І схилилось до обрію сонце
та відринуло світ від землі,
а твоє мерехтливе віконце,
наче промінь у чорній імлі.
Я до світу віконця стежину
через серце своє прокладав
і душою до неї прилинув...
Та розлуку нам хтось нагадав.
На душі - смак гіркОго полину...
Те, що враз розповів, все дарма.
Вже немає тієї хатини
і кохання того вже нема.
Замість нього над світом - пітьма.
Свидетельство о публикации №113120206110
Не по малу....
Любыв дивчину з малу,
любыв дивчину з малу...
Любыв...тай не взяв..
-----------------------------------
Простите - нет у меня украинского шрифта, но вы наверное узнали старинную казачью песню.Ваш стих напомнил мне колыскови спивы батька...
с ув.
Глафира-3 09.12.2013 23:49 Заявить о нарушении
Игорь Ярин 10.12.2013 08:50 Заявить о нарушении
я её всю помню...
Глафира-3 10.12.2013 23:02 Заявить о нарушении