Напевне, це лиш сон,
Болюче марево рожевих мрій.
Мені здається, я ось-ось прокинусь...
Прокинусь від тяжкого сну,
Відкриті очі засліпить реальність,
Бо ти якийсь для мене недосяжний,
А може, я хапаю все лиш мару,
Тобою марячи весь час,
А хочеться так спокою в душі
І рівноваги...
Ти знов симетрію мою порушив,
Себе мені не віддаєш,
Не хочеш пазл собою завершити.
Так і лишаюсь без твоєї половини
Лиш половиною себе...
Якимсь фізичним недомірком
Напів-мене, напів-тебе...
29.04.03
Мара
© Copyright: Татьяна Дудка, 2013
Свидетельство о публикации №113120201172
Свидетельство о публикации №113120201172
Рецензии