Лiто скiнчилось...

…Все небо злиняло. І схоже тепер на Мальвіну,
Яка освітлила перекисом водню волосся.
Бо сині сапфіри пропали, лишились топази
І місячні камені. Колір змінився одразу.

Хоч сонце ласкаве світ досі ще лагідно пестить,
Та втратило силу і влучність у дні попередні.
І золота блиск обернувся на полиск латуні,
Та дещо фальшують тонесенькі промені-струни.

І співом птахи вже не кличуть людей до кохання.
А згадують мовчки історії родичів згиблих,
Які у мандрівках, знесилівши, канули в Лету.
Музики крилаті сховали кларнети і флейти.

Дерева на вітер сваритися теж припинили,
Бо бешкету вітер не має вже сили чинити.
Лиш тихо та сумно йому залишилось зривати
І в танці останньому листя спочиле кружляти.

Тумани вечірні окутують вулиці тихо,
У мисочку міста вливається каша молочна.
Світильники жовті – неначе токайське в бокалах.
А мікрорайони – це друзи коштовних кристалів.

І ночі все довші. І холод північний у ранках,
Неначе кинджал у благенькій хустинці, ховають.
І дотик відчувши його – все живе завмирає,
Він з тіла у жертви підступно тепло вирізає.

І трави, вагітні від ранків, народжують роси,
Виблискують розсипи дивних рідких діамантів.
Чи, може, то бісер блищить на осінньому платті?
Розбризкує іскри, немов пустотливе багаття.

То квіти осінні буяють – язичницьку тризну
Справляють у капищах, бавляться полум’ям вогнищ!
І спалюють літо вони у вогні сухоцвітів,
Вітаючи осінь – чаклунку багряного світу…

2009 – 01.11.2013

Пи.Си. Переробка твору