Самотнiй корабель
Написано під час споглядання картини «Летючий Голландець».
…В просторах віковічних океану,
Де вітер прудконогий будить хвилі,
Де плавають чудовиська підводні,
Де риби пролітають бистрокрилі,
Втопилось сонце, втомлене за день
Повільним, та виснажливим, забігом.
І замість животворчого тепла
В повітрі промайнув архангел криги.
І ворон-вечір склав сталеві крила.
І ніч розкрила пащу, мов могила,
Де з пороху підводяться мерці,
У рік небесних вмитись молоці.
І небо їм дарує діаманти
Найбільшої у світі діадеми,
Яка палає жовтими вогнями
З краплинами смарагдів і рубінів.
А хвилі й зорі грають на органі,
І линуть над водою ноти бризок,
Які у блиску іскорок примхливих
Відтворюють токати й фуги бризу.
Та ось із вод предвічних океану
Із гуркотом вселенських барабанів
Сплив Місяць. Він володар некромантів,
Які знаходять спокій тільки з ним.
І враз усе на мить якусь застигло,
Неначе бог незримий океану,
Ударивши тризубцем у тимпани,
Уваги всього світу зажадав,
До себе вимагаючи поваги.
Аж раптом, відмінивши безгоміння,
Збурунилась поверхня вод бездонних,
Немов її вогонь якийсь пекельний,
Миттєво обертаючи на пару,
Зігрів у чарівному казані.
І в безладі вируючої піни,
Неначе меч, що гарт приймає в кузні,
Злетів з глибин холодних і незнаних,
Розправивши зотлілі геть вітрила,
Хазяїн вод нічний, якого в світло
Гріхи тяжкі без прощі не пускають.
І прапора на щоглі розгорнувши,
У всі порти розставивши гармати,
Він в путь рушає, гордий і могутній,
Ніхто його не здатен подолати.
Стрункий, мов чорна шабля, ріже гладі
Безкрайніх вод і спротиву не має.
Куди він плине сивими морями,
Ніхто з його матросів не питає.
Команда провинилась перед Богом,
І прощеним ще довго їм не бути.
Тримають курс кудись у безкінечність,
Доволі мають часу на спокуту.
Із мороку прийшли – і в ньому зникнуть,
Додому їх ніхто вже не чекає.
Живе їх корабель лиш у легендах,
В яких його «Голландцем» називають…
2009 – 29.11.2013
Пи.Си Переробка твору
Свидетельство о публикации №113113007728