Сонет 151 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


151

Закохані не відають сумління,
Хоча сумління - то дитя Кохання.
Спокуснице моя, з твого насіння
Моїх гріхів незвідане буяння.

Ти зраджуєш мені  - я йду на зраду,
Неначе звір, що прагне парування;
Душа не чинить тілові заваду,
Тож плоть смакує мить тріумфування.

Тебе почувши, плоть моя слухняно
Здіймається, немов солдат до бою;
Вона готова день у день старанно
Рабом вставати й падати з тобою.

Лиш той в Любові звідає сумління,
Хто пережив і злети, і падіння.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

151

Любов занадто молода, щоб знати, що таке сумління,
І все ж, хто не знає того, що сумління народжується з кохання?
Тож, мила шахрайко, не засуджуй занадто мій гріх,
Якщо, звісно, мила, не хочеш виявитися винною у моїх гріхах,
Адже, коли ти зраджуєш мені, я справді зраджую
Благородну частину мене на користь змови грубого тіла:
Моя душа каже моєму тілу, що воно може
Тріумфувати у коханні; шмат плоті не чекає подальших аргументів,
Але, піднімаючись при згадуванні твого імені, вказує на тебе
Як на свій звитяжний трофей. Горда своєю пишнотою,
Він радий бути твоїм бідним слугою -
Стояти за тебе в твоїх справах, падати біля тебе.
Не вважай нестачею сумління те, що я називаю
«Любов’ю» ту, заради дорогоцінного кохання котрої я підіймаюся і падаю.


№ 151
Love is too young to know what conscience is,
Yet who knows not conscience is born of love?
Then gentle cheater urge not my amiss,
Lest guilty of my faults thy sweet self prove.
For thou betraying me, I do betray
My nobler part to my gross body's treason,
My soul doth tell my body that he may,
Triumph in love, flesh stays no farther reason,
But rising at thy name doth point out thee,
As his triumphant prize, proud of this pride,
He is contented thy poor drudge to be,
To stand in thy affairs, fall by thy side.
No want of conscience hold it that I call,
Her love, for whose dear love I rise and fall.