Сонет 149 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


149

Жорстока, не кажи, що не кохаю,
Коли я попри все живу тобою
І так слухняно голову схиляю
Перед твоєю владною рукою.

Чи я дружу з твоїми ворогами?
Чи їм складати оди спокусився?
Хіба за гнів твій і за всі догани
Я відчаєм своїм собі не мстився?

Що запишу з чеснот на свій рахунок,
Щоб мав я право відректись служіння
І не прийняти вдячно, мов дарунок,
Очей твоїх примхливе повеління?

Жорстока будь, характер знаю твій:
Ти любиш зрячих, я - повік сліпий.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

149

Хіба ти можеш, о жорстока, сказати, що я тебе не люблю,
Коли я, проти своєї волі, з тобою заодно?
Хіба я не думаю про тебе, коли забуваю
Про самого себе, в усьому будучи тираном заради тебе?
Кого я називаю своїм другом з тих, хто ненавидить тебе?
Перед ким я прислужуюся з тих, кого ти не схвалюєш?
Малого того, якщо ти сердишся на мене, хіба я не витрачаю
Помсту на самого себе з негайним стогоном?
Яку з чеснот я поважаю у собі,
Котра є настільки гордовитою, що зневажає мою службу тобі,
Коли все найкраще в мені вклоняється твоїм недолікам,
Підкоряючись рухові твоїх очей?
Одначе, любове моя, продовжуй ненавидіти мене, оскільки я знаю тепер твій характер:
Ти любиш тих, хто здатний бачити, а я - сліпий.


№ 149
Canst thou O cruel, say I love thee not,
When I against my self with thee partake?
Do I not think on thee when I forgot
Am of my self, all-tyrant, for thy sake?
Who hateth thee that I do call my friend,
On whom frown'st thou that I do fawn upon,
Nay if thou lour'st on me do I not spend
Revenge upon my self with present moan?
What merit do I in my self respect,
That is so proud thy service to despise,
When all my best doth worship thy defect,
Commanded by the motion of thine eyes?
But love hate on for now I know thy mind,
Those that can see thou lov'st, and I am blind.