Сонет 147 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


147

Моя любов, неначе лихоманка,
Роздмухує пожарище бажань,
Хворобу множить кожна забаганка
Від незабутніх перших частувань.

Узявся Розум Серце лікувати,
Відчувши марність - швидко охолов.
Без розуму чуттів не подолати,
Так пристрасть нам труїть гарячу кров.

Я майже божевільний; від нестями
Й неспокою я зцілення не жду.
За маренням, за хибними думками
Вже з правдою не житиму в ладу.

Я клявся: ти зоря моя незгасна,
А вийшло - ніч глуха і передчасна.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


147
 
Моя любов - немов лихоманка, все одно прагне
До того, що ще дужче вигодовує недуг,
Годуючись тим, що запобігає недугу,
Щоб догоджати непевному хворобливому апетитові.
Мій розум - лікар мого кохання, -
Сердитий через те, що його рецептів не дотримуються,
Покинув мене, і я, у відчаї, тепер можу стверджувати,
Що бажання, котре відкидає медицину ; є смертю.
Я не піддаюся лікуванню, тепер розум вже невиліковний;
І шалений, збожеволівший від нескінченного неспокою,
Мої думки та мовлення - подібні думкам та мовленню божевільного,
Далекі від правди та даремно висловлювані.
Адже я поклявся, що ти прекрасна, і думав, що ти світла,
А ти чорна, немов пекло, та темна, немов ніч.


№ 147
My love is as a fever longing still,
For that which longer nurseth the disease,
Feeding on that which doth preserve the ill,
Th' uncertain sickly appetite to please:
My reason the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept
Hath left me, and I desperate now approve,
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic-mad with evermore unrest,
My thoughts and my discourse as mad men's are,
At random from the truth vainly expressed.
For I have sworn thee fair, and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.