Сонет 142 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


142

Любов - мій гріх; твоя чеснота - осуд
Моїм гріхам у прояві чуттів.
Свої гріхи візьми на чесний розсуд -
Умить на милість ти обернеш гнів.

Не мають прав робити дорікання
Вуста, які споганили свій цвіт
На ложі зради світлого кохання;
Від них і я несу на серці слід.

Люблю тебе і серденьком горнуся.
Кохайся з іншим, тільки пам’ятай:
Щоб світ до тебе жалем відгукнувся,
В своєму серці щирий жаль плекай.

Так повелось: що сієш - те і жнеш.
Сій співчуття, то співчуття й знайдеш.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


142
 
Любов - мій гріх, а твоя дорогоцінна чеснота -  ненависть,
Ненависть до мого гріха, заснованого на грішному коханні.
Але порівняй мій стан з твоїм,
І ти виявиш, що воно не заслуговує на докір,
Або навіть якщо й заслуговує, то не з твоїх вуст,
Котрі зганьбили своє багряне оздоблення
І запечатували фальшиві зв’язки кохання так само часто, як і мої,
Крадучи у законних володарів інших ліжок їхню орендну платню.
Нехай буде законним те, що я тебе кохаю, так само як ти любиш тих,
Кого твої очі добиваються так само, як і мої настирливо домагаються тебе;
Укоріни у своєму серці жалість, щоб коли вона зростатиме,
Твоя жалість могла б заслужити, щоб її пожаліли.
Якщо ти прагнеш отримати те, що сама приховуєш,
За твоїм власним прикладом тобі в цьому може бути відмовлено.


№ 142
Love is my sin, and thy dear virtue hate,
Hate of my sin, grounded on sinful loving,
O but with mine, compare thou thine own state,
And thou shalt find it merits not reproving,
Or if it do, not from those lips of thine,
That have profaned their scarlet ornaments,
And sealed false bonds of love as oft as mine,
Robbed others' beds' revenues of their rents.
Be it lawful I love thee as thou lov'st those,
Whom thine eyes woo as mine importune thee,
Root pity in thy heart that when it grows,
Thy pity may deserve to pitied be.
If thou dost seek to have what thou dost hide,
By self-example mayst thou be denied.