Cонет 140 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


140

Розумна будь в жорстокості своїй,
Не утискай зневагою терпіння,
Щоб я, допоки бранець мовчазний,
Не спалахнув гнівливим відгомінням.

Було б доречним, якби ти мені
Сказала, хай нещиро, що кохаєш;
Так хворому на смертному одрі
Життя в здоров’ї лікар обіцяє.

Від розпачу із розуму зійду
І, Боже збав, почну тебе ганьбити.
Цей хибний світ, не маючи стиду,
Уже готовий нас обох судити.

Щоб світ мовчав, любов’ю показною
Зі мною будь, хоч серцем не зі мною.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


140
 
Будь настільки ж мудра, наскільки ти жорстока; не утискай
Моє мовчазне терпіння завеликим презирством,
А то, чого доброго, мій сором не позичить мені слів, а слова викажуть
Характер мого болю, що потребує співчуття.
Якби я міг навчити тебе розуму, то було б краще,
Хоч і не любити, любове моя, і все ж казати мені, що кохаєш;
Так дратівливі хворі, коли наближається їхня смерть,
Не знають жодних новин від своїх терапевтів, крім того, що вони здорові.
Адже якщо я раптом впаду у відчай, я можу збожеволіти,
І у своєму божевіллі сказати про тебе щось погане,
А в наш час цей хибний світ став настільки поганим,
Що божевільним обмовникам вірять божевільні вуха.
Щоб зі мною не було такого, і щоб тебе не було обмовлено, -
Скеровуй свій погляд прямо на мене, хай навіть твоє серце промахується. 


№ 140
Be wise as thou art cruel, do not press
My tongue-tied patience with too much disdain:
Lest sorrow lend me words and words express,
The manner of my pity-wanting pain.
If I might teach thee wit better it were,
Though not to love, yet love to tell me so,
As testy sick men when their deaths be near,
No news but health from their physicians know.
For if I should despair I should grow mad,
And in my madness might speak ill of thee,
Now this ill-wresting world is grown so bad,
Mad slanderers by mad ears believed be.
That I may not be so, nor thou belied,
Bear thine eyes straight, though thy proud heart go wide.