Сонет 138 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

138

Коли вона у вірності клянеться, -
Не маю віри, хоч кажу їй «так».
Коханій це наївністю здається;
Для неї я - «замріяний юнак».

Люб’язність чемна тішить мою душу,
Хоч їй відомий лік моїх років.
Взаємною брехнею, визнать мушу,
Втрачаємо ми щирість почуттів.

Чому її не викрию у зраді?
Чом гру веду у прояв сліпоти?
Тому, що я обманюватись радий,
Щоб не зазнати туги самоти.

Готовий я, щоб втримати кохану,
До лестощів вдаватись і обману.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

138

Коли моя любов присягається, що вона зроблена з правди,
Я справді вірю їй, хоча знаю, що вона бреше,
Що вона може вважати мене якимось ненавченим юнаком,
Не мудрованим у фальшивих тонкощах світу.
Таким чином, марнолюбно гадаючи, що вона вважає мене юним,
Хоча вона і знає, що ті мої дні, що були найкращими, минули,
Я щиро вірю її брехливому язикові,
І щира правда придушується обома сторонами.
Але чому ж вона не каже, що вона невірна,
І чому ж я не кажу, що я старий?
О, найкраще вбрання кохання полягає у видимій довірі,
А закохана старість не полюбляє, коли називають її вік.
Тож я брешу їй, а вона - мені,
І у своїх вадах брехня нам лестить.


№ 138
When my love swears that she is made of truth,
I do believe her, though I know she lies,
That she might think me some untutored youth,
Unlearned in the world's false subtleties.
Thus vainly thinking that she thinks me young,
Although she knows my days are past the best,
Simply I credit her false-speaking tongue,
On both sides thus is simple truth suppressed:
But wherefore says she not she is unjust?
And wherefore say not I that I am old?
O love's best habit is in seeming trust,
And age in love, loves not to have years told.
Therefore I lie with her, and she with me,
And in our faults by lies we flattered be.