Матерi свiту, вставайте!

Малюнок  ОЛЕНИ  МІКУШЕВОЇ  "Спокій"
із її книги "Клейноди вічності"

МАТЕРИНСЬКА  ТУГА
  (СЛОВАМИ  ЧЕСНИХ  ЛЮДЕЙ  АМЕРИКИ)
Біжить за поїздом мати,
Б'ючись об вітри й тривоги.
Рейки і  шпали, мов грати,
Ранять їй босі ноги.
Вітер зірвав хустину,
Рве волосся сиву гаму.
— Сину! -  кричить вона, - сину!
Не треба! Не дам до В'етнаму!
— Віддайте третього сина!
— Не дам його для наруги.
Перший відразу загинув,
Другий сліпий і безрукий.

Руки зняла до неба: - О, боже,
3 четвертим що буде?
Чужого добра не треба,
Не хочу! Чуєте, люди?
Тільки синів віддайте!  -
— Кричала вона щосили.
— Матері світу, вставайте!
Ми вкупі — велика сила!
Не пустимо брата й сина.
Не пустимо чоловіка
На смерть у чужі країни!
Разом ми — сила велика!..

Поїзд пішов, лиш колеса
Стукотом в скронях гриміли
Та, ніби ізранене лезом,
Серце стражданням горіло..   


     Л И С Т   М А Т Е Р І

Душа у страшній розрусі...
Прости мене, рідна мамо,
Я присягу свою порушив —
Став поруч з бійцем В'етнаму.

Не можу я бути катом,
Вбивати людей невинних.
Адже ти жінка, ти мати,
I ти зрозуміть повинна.

В Сайгоні було це ранком,
Ми з другом ішли веселі,
Крик раптом -  бачим: в'етнамку
Тягнуть з її оселі.

Кров'ю злиплися коси,
Уся в синяках, побита.
Дитятко вибігло босе,
Вчепилось у чобіт бандита.

Чоботом той розмахнувся
I з силою пхнув дитятко.
Хлопчик в крові захлинувся .
Лиш мовив: - Не знаем, де татко!

Хоч це й не моя дитина,
Спокійно не міг дивитись.
Чужий я, проте, — людина,
Не дав даремно глумитись.

Прости мене, рідна мамо,
Серце в страшній розраді.
Хоч долю з'еднав з В'етнамом,
Та совість  свою  не зрадив.


В. ПЕТРОЧЕНКОВА.
Газета «ВПЕРЕД* — орган Бородянского райкома
КП Украины и районного Совета депутатов трудящихся
Киевской области.

11 жовтня 1969 року.