Поема... За Европу?

І знов замайоріли прапори.
Тепер в ЄС кладемо шлях з ілюзій.
У мокві листопада дмуть молодики
До фільтру – й у майдановські калюжі.

Принарядили площу в огаркИ,
І підігрілися дешевим пойлом.
«В Європу хочем, браття ми!
Ганьбааа!» - волають на все горло.

Сусідка Лара мопсів йшла гулять
І чомсь під’їзд не щільно зачинився.
Клозет зробили в ньому. – Вашу мать!
Немає інших слів таким от «европейцям».

Пішла в цирульню я, відволікусь.
Змінила зачіску, так начебто і краще!
Під спів дощу із парасолькою пройдусь….
І з голови до ніг мене на швидкісному порші.

Я змерзла, мокра рушу повз Майдан:
Сліди від пива, транспарантів, крильців, стягів, суші…
Постою з протестантами і я.
Дань солідарності своїм віддати мушу.

Наввипередки лідери снують.
Зі сцени – слогани про «банду» й «волю Юлі»,
Так, нині – саме час повиступать,
Бо перегони в президенти уже скоро.

«То за які ми правди стоїмо?» -
Питала хлопця у блакитнім в зорях шарфі.
«За те, щоб шлях в Європу віддали!
Тому й цілодобово ми на варті.

За євро-якість і за урожай….», -
…Стривай, хіба для цього треба нам союзи?
Ми – українці! І у всі літа
Ми землеробством славились, і в кризи.

Ну, а стандарти – чом їх не піднять
Без тиску і вимог Асоціацій?!... –
«Освіту дітям лондонську би дать!...» -
Ти заплатити зможеш без дотацій? –

«Тоді поїду в Гамбург працювать» -
А мову знаєш? – «Ні. Піду в малярство.
І байдуже, що тут я вчу школяриків читать,
Мені грошІ заплатять за моє старанство…»

…Я їхала до станції «Палац»
У переповненому вщент метро-вагоні.
Затиснулась дівчИна – скоро їй рожать,
Хто міг, зручненько всілися в салоні:

Чоловіки – у сплячку до весни.
Дівчата – зачиталися Коельйо.
Стара бабуся: «Внучечко, сюди…»
Аж серце залилося моє кров’ю….

Все стиснулось всередині, болить,
Болить за нашу неньку Батьківщину.
За хлопця-вчителя, і за майбутню мать,
І за стареньку, її тяжку днину.

За те, що матом хочеться покрить
Не лИше лідерів, а й пияка-сусіда,
І що роботу прагнем ми шукать
Не в нас, а в закордонній, чужій ниві.

Європа думаєм чека?
А – кукіш, хлопці! Там таких не треба!
Як хочем кращого життя,
То починати перш за все нам слід із себе!

Навчитись бабці місце уступить,
Сміття не викидать з автомобілів,
І на Майданах не союзи пробивать,
А змін в освіті, медицині, цінах…

І дітям щеплення від неповаги дать,
Один до одного, до ближнього, родини.
І до Землі. Всіх нас прогодувать
Вона спроможна, будь лише дбайливим!...

Тож розібратись треба на місцях,
У нашім ріднім і багатім домі.
Тоді ми зможемо сильнішими прослать
Не лИше в ринзі, де боксують чемпіони.

Ми на щабель піднімемо себе.
Тоді не скажуть: «Україна – лузер!»
САМОДОСТАТНІ, СИТІ ТА МІЦНІ
Без допомоги будь-яких СОЮЗІВ!!!...

П.С.
Я вірю, що такою Україна колись обов’язково буде!
Я вірю в Неї і її дітей – нас, народ!