Мій ранок пахне дощами,
І очі вкриваються сльозами,
Я не вірю у дива,
Бо за вікном уже зима.
Ти пішов у інший світ,
Ще тоді у перший сніг,
Я ж дивилась тобі у слід,
А у серці скресав лід...
Твої сліди накривали сніжинки,
Що спускались із небесної хмаринки,
А ти йшов собі вперед,
Тримаючи у руці пістолет...
І він вистрілив у небуття,
І від того впав сніг, на моє взуття,
Я є горда львівська пані,
Струшу його і піду далі...
Вітер куйовдить моє волосся,
І підносить сніг до мого лиця,
Але я холод не відчуваю,
Просто від кохання втікаю...
Білий день мене розбудить,
І хтось мене засудить,
За оті мої слова:
"Прощай, я не твоя!"
Серце зігріє лише, зимова соната,
Що по місту буде лунати,
Я не знатиму хто її співає,
Але по при те, душу мою, вона звеселяє...
Зимова соната 27. 11. 13. р. Б
© Copyright: Оксана Олейник Львов, 2013
Свидетельство о публикации №113112702123
Свидетельство о публикации №113112702123
Рецензии