Паразити

Де не поглянь-красиві грати,
І назви, назви там кругом.
Чи може я попав у Штати?
Та ні, це справжній наш дурдом!
Манір англійський. Ті слова,
Для мови нашої образа.
Від них болить вже голова,
Це, якась пошість, чи зараза.
Ох, якби менше словоблуду,
Що плеще в очі, мов окріп,
Та напускае всим полуду
"Сенатор", чи скажім - "Олімп".
Сміється з нас Європа радо,
Це ж недоумкам, як печать:
Ось вам "Еллада", Ельдорадо",
Як будяки навкруг стирчать.
Та, щось собі я не второпав,
Ось замість "Рай", там -"Парадиз".
Чи на їдальні, чи на "шопі"
Воно звучить як "паразит".
Кому ж усе оте потрібне,
Мені, а чи скажімо,- вам?
Хто запродав вже мову рідну?
Потрібно те - новим панам.
Бо ж у панів, при голій жопі,
Які повзуть мов морний тиф,
Повинно бути, як в Європі,
Це "Еліс", "Рандеву", "Кардиф".
Це навіть страшно, якщо з хама
На світ вилазить "новий пан",
Йому воняє і "Іванна",
Воня "Конвалія", "Тюльпан".
Бо в нього "мебля" італійська,
Автомобільчик "Мерседес",
А назва, що по-українські,
То вже відсталість, не прогрес.
Не смішно це. Я не сміюся,
Бо, все повинно бути б так:
- Ось це -"Ромашка", ось- "Катруся",
Ось - "Полуничка", ось де- "Мак".
Приємно має бути оку
Свойого гідне почуття.
Навіщо ж нам ота морока,
Навіщо ж нам оте сміття?!
Так, оці назви - паразити,
Бо рідну мову нам псують,
Та, щоб нас дурнями зробити,
Така їх ціль, така їх суть.